Номер "Княжий"
 
В номерi наявнi:

 два двохспальних лiжка
 стiл
 телевiзор Philips LED 55 Smart
 сейф
 балкон
 двi тумбочки
 санвузол (душова кабiна, умивальник, туалет, 8 рушникiв та засоби особистої гiгiєни)
 


 шафа для одягу
 2 крiсла
 внутрiшнiй телефон
 холодильник
 фен
 вид з вiкна
 електроннi замки
Забронювати
Найвища влада в Київськiй Русi та Галицько-Волинськiй державi належала князю. Князi походили з середовища вiйськової елiти. Спочатку це були воєначальники схiднослов’янських племен, якi поступово зосередили в своїх руках багатства, великi земельнi угiддя i владу.

Кожне схiднослов’янське плем’я мало власного князя i власну династiю. В кiнцi iХ – першiй половинi Хi ст. київськi князi Олег, iгор, Ольга, Святослав, Володимир Великий пiдкорили усi схiднослов’янськi племена. Володимир усунув вiд влади мiсцевi династiї i подiлив Київськi Русь на удiльнi князiвства. Внаслiдок цiєї реформи всiєю державою правив великий київський князь, а в регiонах – удiльнi князi, часто сини чи брати великого  князя. Пiсля смертi Ярослава Мудрого у 1054 р. почався розпад Київської Русi. Удiли почали переходити у вотчину (спадкову власнiсть) удiльних князiв. Удiльнi князiвства стали проводити самостiйну полiтику.

Князь був верховним воєначальником i суддею. При князях дiяв дорадчий орган – боярська рада до якої входили найбiльш впливовi представники землевласникiв (бояр) та вищого духовенства.
Послаблення влади великого князя, мiжусобнi вiйни князiв сприяли вiдродженню давнього демократичного органу влади  - народного вiча. Вiче збиралось ситуативно, для вирiшення найважливiших справ. В його роботi могли брати участь кожен особисто вiльний дорослий чоловiк. В деяких випадках вiче призначало нового князя.

Феодальна роздробленiсть та князiвськi мiжусобицi послаблювали удiльнi князiвства, робила їх вразливими перед зовнiшньою агресiєю. В кiнцi Хii ст. на захiдноукраїнських землях почався процес полiтичної консолiдацiї.

В 1199 р. волинському князю Роману Мстиславовичу вдалося об’єднати пiд своєю владою Галицьке i Волинське князiвства. Роман стикнувся зi значними труднощами. Йому довелося боротися з опозицiєю галицьких бояр. В боротьбi з боярами Роман вдавався до жорстких заходiв, вiн намагався знайти пiдтримку серед городян.

Перемоги над половцями i литовськими племенами пiднесли авторитет князя серед населення iнших українських земель. Роман змiг встановити полiтичний контроль над Київським князiвством.
У 1205 р. Роман Мстиславович загинув на територiї Польщi пiд час одного з вiйськових походiв. Пiсля його смертi галицькi бояри вигнали з Галича вдову Романа з його малолiтнiми синами – Данилом i Васильком.

Справу об’єднання українських земель продовжив Данило Романович (Данило Галицький). Спочатку вiн утвердився на Волинi. У 1238 р. пiсля багатолiтньої боротьби йому вдалося остаточно об’єднати Галицьке i Волинське князiвства.
Тодi ж, у 1238 роцi князь Данило розгромив нiмецьких рицарiв-хрестоносцiв, якi захопили мiсто Дорогочин.

В наступному роцi Данило здобув Київ та доручив управлiння мiстом  тисяцькому Дмитровi. Процес об’єднання українських земель був перерваний монгольською навалою.

В серединi Хiii ст. вiдбулась одна з найтрагiчнiших подiй вiтчизняної iсторiї – монгольське нашестя. Перша битва з монголами  вiдбулася у Приазов’ї (нинiшня Донецька область) на р. Калцi 31 травня 1223 р. У 1239 р. почалося вторгнення на українськi землi величезних монгольських сил на чолi з ханом Батиєм. Монголи зруйнували Переяслав i Чернiгiв. Восени 1240 р. вiйська Батия почали штурмувати Київ. Останнiм пунктом опору захисникiв стала Десятинна церква. Мiсто було зруйновано i пограбовано.

Пiсля зруйнування Києва монголи пройшли землями Галицько-Волинської держави. Були зруйнованi Галич та Володимир. В 1242 р. пiсля походу в Центральну Європу монгольськi вiйська повернулись в пониззя Волги. Тут утворилась нова держава – Золота Орда. Пiсля монгольської навали Київське, Чернiгiвське та Переяславське князiвства були зруйнованi. Збереглася тiльки Галицько-Волинська держава, але вона було ослаблена. Данило Галицький розпочав енергiйну дiяльнiсть щодо захисту своїх кордонiв.  В 1245 р. в битвi пiд Ярославом Данило розбив угорсько-польськi вiйська. Як наслiдок, на довгий час припинилась агресiя з боку Угорського королiвства.

Галицько-Волинська держава не була готова до збройної боротьби з Золотою Ордою.  Щоб уберегти свої землi вiд нових нападiв змушений був поїхати на переговори до хана Батия в його столицю м. Сарай. Батий прийняв князя Данила з почестями. Та за це князь повинен був заплатити визнанням залежностi вiд орди.

Повернувшись з Золотої Орди Данило розпочав дипломатичну дiяльнiсть, спрямовану на створення антиординського союзу європейських держав за посередництвом Папи Римського.
У 1253 роцi вiн отримав вiд Папи iнокентiя IV королiвську корону. Коронацiя вiдбулась в Дорогичинi на Пiдляшшi. З того часу всi захiднi хронiсти почали титулувати Данила королем, а Галицько-Волинську державу – Руським королiвством. Але Папа не надав Даниловi реальної допомоги в боротьбi проти орди, тому взаємини мiж Данилом Галицьким i Римом не переросли у стiйкий союз. У внутрiшнiй полiтицi Данило прагнув забезпечити собi пiдтримку селян та мiщан. Вiн дбав про розвиток зовнiшньої i внутрiшньої торгiвлi. З цiєю метою князь запрошував ремiсникiв та купцiв iз Нiмеччини, Польщi.

Одним з головних напрямкiв Данила Галицького було заснування нових мiст, таких як Львiв, Холм та iн. В Холм Данило перенiс свою столицю. Заснування мiст сприяло розвитку ремесла i торгiвлi, посилювало обороноздатнiсть держави. Збiльшувалась кiлькiсть городян, якi були соцiальною опорою князя в боротьбi з боярами.

Пiсля смертi Данила Романовича галицькi та волинськi землi залишались однiєю державою. Князь Лев (1264–1301 рр.) значно розширив батькiвськi володiння. Вiн приєднав до своїх земель Люблiнську землю в Польщi i повернув частину Закарпаття з м. Мукачеве.
У 1272 роцi вiн перенiс столицю Галицько-Волинської держави до Львова, Лев пiдтримував жвавi дипломатичнi вiдносини з Чехiєю, Угорщиною, Литвою, Тевтонським орденом.

Юрiй I Львович (1301–1308) як i його дiд Данило, прийняв королiвський титул, iменуючи себе королем Русi (тобто Галицької землi) i князем Володимирiї (Волинi). Юрiй перенiс свою столицю зi Львова до Володимира-Волинського. Одним iз головних здобуткiв Юрiя I було утворення в 1303 роцi окремої Галицької церковної митрополiї.

Пiсля смертi Юрiя I Галицько-Волинська держава перейшла до його синiв Андрiя Юрiєвича i Лева II Юрiєвича. Вони правили спiльно в 1308–1323 рр. Останнiм галицько-волинським князем був у 1323–1340 рр. син мазовецького князя Тройдена i Марiї, сестри Юрiйовичiв, Юрiй ii Болеслав. Вiн прийняв православну вiру. У внутрiшнiй полiтицi сприяв розвитку мiст. Зберiгся його привiлей про надання нiмецького права мiсту Сянок. Спираючись на мiщанство, у тому числi й iноземцiв, Юрiй ii прагнув обмежити владу боярської верхiвки.  Цi заходи князя викликали незадоволення його полiтикою серед мiсцевого боярства, i у квiтнi 1340 р. Юрiя ii Тройденовича було отруєно у Володимирi-Волинському.

Пiсля цього Галицько-Волинська держава була подiлена мiж Польщею та Литвою. Велике князiвство Литовське, до складу якого у XIV ст. увiйшло бiльшiсть українських земель, деякий час копiювало полiтичний устрiй Київської Русi. Але з часом удiльнi князiвства були лiквiдованi, верховну владу зосередив в своїх руках великий князь, iншi князi перейшли в розряд великих землевласникiв.