Номер "Крiпацтво"
 
В номерi наявнi:

 1 двоспальне лiжко
 стiл
 телевiзор Philips LED 32 Smart
 сейф
 балкон
 санвузол (душова кабiна, умивальник, туалет, 5 рушникiв та засоби особистої гiгiєни)
 


 шафа для одягу
 2 крiсла
 внутрiшнiй телефон
 фен
 вид з вiкна
 електроннi замки
Забронювати




Селянство протягом багатьох столiть було найчисельнiшою верствою українського населення. Споконвiчною проблемою українського селянина був гнiт з боку великих землевласникiв-феодалiв, який найсильнiше проявився у запровадженi крiпосного права i панщини.  

Крiпосне право це система правових норм, яка встановлювала залежнiсть селянина вiд помiщика. Крiпак був зобов’язаний вiдробити панщину в господарствi помiщика, яка поступово збiльшилась до 5-6 днiв на тиждень. Заборонявся перехiд селян вiд одного помiщика до iншого.

Особливо сильним крiпосним гнiтом для українських селян вiдзначався перiод кiнця XVIII першої половини ХiХ ст., коли українськi землi входили до складу Росiйської iмперiї.
Пiсля лiквiдацiї Гетьманщини крiпацтво було введено у 1783 р. на Лiвобережжi, у 1796 р. – на Пiвднi. В першiй половинi ХiХ ст. бiльше третини українських селян перебувало у крiпосницькiй залежностi вiд помiщикiв (дворян-землевласникiв).

Крiпосне право зобов’язувало селянина-крiпака виконувати певнi повинностi на користь помiщика за користування наданою помiщиком земельною дiлянкою (надiлом). В Українi, де природнi умови були сприятливими для сiльського господарства,  повинностi для крiпакiв передбачали у першу чергу вiдбування панщини – робiт на помiщицькому полi. Панщина могла сягати 5 – 6 днiв у тиждень.  Крiм того, помiщик мав право втручатися у особисте життя крiпакiв, продавати чи обмiнювати їх. Закрiпаченi селяни не мали право переселитись на нове мiсце без письмового дозволу помiщика. Закони Росiйської iмперiї дозволяли помiщикам продавати крiпака, обмiняти на будь-яке майно, розлучити чоловiка з жiнкою, батькiв з дiтьми. На практицi були поширенi випадки, коли помiщики програвали крiпакiв у карти, обмiнювали на мисливських собак тощо.

Державнi були у кращому становищi. Хоча вони сплачували державi подушний податок, їм можна було вiльно переселятись, вони мали бiльшi земельнi дiлянки нiж крiпаки.
Крiпосництво мало свої регiональнi особливостi. На колонiзованих землях Пiвдня України крiпакiв було вiдносно небагато, на Правобережжi, навпаки, крiпацтво мало давнi традицiї.
Саме в цьому регiонi антикрiпосницька боротьба українських селян була найбiльш активною. Найбiльш вiдомим селянським ватажком був легендарний У. Кармелюк.

Крiпосне право негативно вiдбилось на розвитку сiльського господарства. Хоча помiщики використовували безкоштовну крiпацьку працю, якiсть роботи крiпакiв на панському полi була настiльки низькою, що робила помiщицькi господарства малоефективними. Тим часом крiпаки не мали змоги ефективно обробити свої надiли, розмiри яких були недостатнiми для ведення ефективного господарства.

Крiпацтво гальмувало розвиток промисловостi. Адже крiпаки (бiльше третини сiльського населення) були прикрiпленi до землi, тому не могли переселитись в мiста та стати професiйними робiтниками. Як наслiдок розвивалась переважно харчова промисловiсть, у першу чергу цукрова галузь. Пiдприємства розмiщувались ближче до сировини – у селах, працювали на них переважно крiпаки, у перервах мiж сiльгоспроботами, тому робота на фабриках часто мала сезонний характер.
Нещадна критика крiпацтва одна з ключових тем у творчостi великого українського поета Тараса Григоровича Шевченка (1814-1861 рр.), який сам народився в родинi крiпакiв.
Свої особливостi мало крiпосне право на захiдноукраїнських землях в кiнцi XVIII ст. – в першiй половинi ХiХ  ст.

Схiдна Галичина приєднана до складу Австрiї в 1772 р. внаслiдок першого по­дiлу Речi Посполитої. У 1774 р. Австрiя вiдiбрала в ослабленої Османської iмперiї Буковину. У 1770-1780-х рр. австрiйськi правителi Марiя-Терезiя та Йосиф II здiйснили реформи, спрямо­ванi на пiдвищення освiтнього рiвня та зрiвняння мешканцiв у правах. У 1782 р. Йосиф II скасував особисту залежнiсть селян вiд помiщикiв. Вiдтодi вони отримали право самостiйно одружуватися, вибирати мiсце проживання, вiддавати дiтей на навчан­ня. iмператор також чiтко визначив максимальнi розмi­ри панщини: три днi на тиждень i 156 днiв на рiк iз роз­рахунку на одне селянське господарство. Декретами наступних рокiв помiщикам заборонялося встановлю­вати будь-якi додатковi повинностi, збiльшувати свої маєтностi за рахунок селянських земель. Вони позбав­лялися права судити селян. Цим займався спецiально призначений державний чиновник. Селяни отримали рiвнi з помiщиками права оскаржувати рiшення земле­власникiв у судах.

Сiльським громадам поверталося право самовряду­вання та обрання сiльських старост. Був також вида­ний декрет про вiльне право сiльських громад користу­ватися громадськими землями: лiсами, пасовищами, рiками, ставами. Селяни нарештi отримали в постiйне користування земельнi надiли, якi вони утримували й обробляли. Проте цi землi не стали повною власнiстю селян. Вони не мали права їх заповiдати, подарувати чи продати без дозволу пана.

Спадкоємцi трону Йосифа II намагалися максимально вiдновити старi со­цiальнi порядки. Кiлькiсть днiв панщини та iншi повинностi стали такими, як i ранiше. Незважаючи на офiцiйну заборону, помiщики почали застосовувати фiзичнi покарання селян.
На повернення старих порядкiв селяни вiдповiдали соцiальними протестами. Вони вiдмовлялися виконувати збiльшенi повинностi. На спроби силомiць при­мусити їх до того, селяни вiдповiдали дiями, якi часто переростали в селянськi заворушення. У Карпатах та Пiдкарпаттi дiяли опришки. Для приборкування непокiрних уряд залучав вiйська.

У 1848 р. пiд впливом революцiйних подiй крiпосне право було скасоване в Австрiйськiй iмперiї, в тому числi в Галичинi, Буковинi, Закарпаттi. На українських землях у складi Росiйської iмперiї крiпацтво було лiквiдовано у 1861 роцi.