Номер "Молодiжний"
 
В номерi наявнi:

 двоспальне лiжко
 стiл
 телевiзор Philips LED 32 Smart
 сейф
 електроннi замки
 санвузол (душова кабiна, умивальник, туалет, 5 рушникiв та засоби особистої гiгiєни)
 


 шафа для одягу
 2 крiсла
 внутрiшнiй телефон
 фен
 вид з вiкна
Забронювати

ЕДЕЛЬВЕЙС надзвичайно красива рослина. Її чарiвну красу помiчає не кожен. Почувши про едельвейс багато просять показати його, але побачивши, часто розчаровано тягнуть: "Це i є едельвейс?.." А тим часом едельвейс привертає до себе увагу своєю красою... вiн став не лише символом гiр, але й любовi, вiдваги i мужностi. Про цю квiтку iснує багато легенд,ось декiлька...

Давно це було. Багато рокiв прошло з тих пiр, лiто змiнялося зимою, а зима лiтом. Гори змiнили свою форму, рiчкиедельвейс помiняли русла. Не знайти зараз мiсця, де сталася ця iсторiя, тяжко пригадати, коли сталася вона i чи сталася взагалi. От як це було: У одному далекому королiвствi жили король, королева i їх дочка - прекрасная принцеса. Не було рiвного по красi молодiй принцесi. Багато принцiв з'їзджалися звiдусiль просити її руки, але всiм вона вiдмовляла.

- Я вийду замiж лише за того, хто принесе менi прекрасний едельвейс! - вiдповiдала вона принцам. Звiстка про її бажання швидко рознеслася по рiзних королiвствах. i молодi принци вiдправилися в гори, щоб знайти цю квiтку i пренести принцесi. Кожному хотiлося стати чоловiком прекрасної принцеси.

Але високо в горах зростав едельвейс, неприступнi були дороги до нього, та i не було дорiг - однi гострi високi скелi. I коли принци дiставалися скель, то не всякий зважився вiдправитися за квiткою вгору. Хтось злякався крутих скель, хтось полiз i розбився, не стримавшись на небезпечних схилах, а хтось взагалi вiдмовився вiд цих пошукiв i вiдправився в своє королiвство, там теж були хорошi дiвчата, правда не такi красивi як наша принцеса.

Йшли роки, але нiхто не мiг зiрвати заповiтну квiтку. Дуже високо вiна зростала, а скелi надiйно захищали її. i ось одного дня, молодий хлопець вирiшив випробувати себе i вiдправився за квiткою. Вiн йшов тиждень, дркгий, а потiм i третiй. Пiсля багатьох важких днiв дороги пiдiйшов вiн до крутих скель. Не злякавшись скель, що насупилися, полiз вiн вгору. Успiх посмiхнувся хлопцю, оскiльки вiн був смiливий, мужнiй, i чиста була його душа.

Важко дався йому пiдйом. Розiрвав вiн одяг об гострi скелi, подряпав руки i ноги до кровi, але досяг мiсця, де зростав едельвейс. Розступилися грiзнi скелi, i вiдкрили цю маленьку i беззахисну квiтку. Вона виявилася нiжною i пухнастою, зовсiм не такою, як скелi, що громадяться довкола. Зiрвав хлопець квiтку i вiдправився в зворотню дорогу. Але ще важче була дорога назад, скелi не хотiли вiддавати свою квiтку, яку вони охороняли день i нiч, вкриваючи вiд холодного вiтру i пекучого сонця. Каменi сипалися з пiд рук i нiг, колючi кущi, що зростали поруч, рвали одяг i дряпали хлопця. Дощ i снiг, гнанi вiтром, обрушувалися на нього. Але Успiх знову супроводжував його, а може вiн думав про принцесу, i це допомагало йому справлятися зi всiма негодами i труднощами. i ось нарештi вiн принiс квiтку в палац.
- Ось та квiтка, яку ти просила, принцеса, - сказав хлопець.
- Ти єдиний, хто змiг виконати моє бажання, - вiдповiла принцеса,
- Ти смiливий i мужнiй. Будь моїм чоловiком!

Проте хлопець вiдмовився, адже принцеса до цього часу була вже старою. Вiн покинув замок, i вiдправився в новi мандри, де його чекали новi пригоди. Успiх тепер завжди був поряд з ним. Адже той, хто зможе дотягнутися до едельвейса - знайде мужнiсть, а Успiх нiколи не покине його. А серце дiвчини якiй вiн принiс квiтку- буде належати йому завжди.

Ще одна легенда про едельвейс живе серед народiв гiр. Двом закоханим судилася вiчна розлука, але життя один без одного вони не мислили i тому вирiшили разом загинути i кинулися iз скелi. Тодi гори покрилися прекрасними бiлоснiжними кольорами на знак скорботи, печалi i торжества любовi. Ця легенда про едельвейс ще неймовiрнiша. Нiби на високих неприступних скелях живуть казковi красунi з довгим волоссям i кiгтями, за допомогою яких вони легко пересуваються по вершинах i каменях навiть вночi. Цi казковi iстоти в жiночому образi розсiвають i дбайливо доглядають за квiтами едельвейса, зберiгаючи таємницю їх iснування вiд людей. Зiрванi квiтки не в'януть, а висушенi — надовго залишаються в початковому виглядi, зберiгаючи казкову красу. Смiливцiв, що бажають вкрасти у красунь їх прекраснi срiбнi зiрки, вони безжалiсно скидають в прiрву. i лише тим, чиї думки зiрвати едельвейс навiянi щирою i вiдданою любов'ю до своєї єдиної, вони дозволяють це зробити i залишитися вживих, даруючи закоханим квiтку — талiсман любовi.

Старi люди оповiдали, нiби високо в горах жила Чаклунка Синiх гiр. Гарна вона була, як гори навеснi, та недосяжна, як крутi гiрськi вершини. Частенько смiливi гуцули вибирались високо в гори, щоб помилуватись чаклункою, та кам'янi гори не були їм едельвейссоюзниками в цiй справi. Батько Чаклунки, вмираючи, заповiдав чорним силам стерегти його доню вiд простих смертних, щоб жоден з них не домiгся руки та серця його дочки, бо тобi вона стане простою смертною, звичайнiсiнькою жiнкою. Хоробрi легенi могли прийти до домiвки Чаклунки, але як тiльки починали говорити про почуття, з'являлися тi темнi сили, про якi в Карпатах не говорили вголос, i смiливець летiв у прiрву. Чаклунка спокiйно споглядала це все, бо серце в неї було з льоду i каменю, а душа замерзлою i сонною. Вiсть про неземну красу Чаклунки дiйшла до найвiддаленiших куточкiв Синiх гiр... Молодий гуцул, гарний i дужий, вправний мисливець, справжнiй леґiнь, вирiшив будь-що вiднайти шлях до серця Чаклунки. Глибокi снiги, дрiмучi лiси, кам'янистi стежки не давали пройти. Вiтер, страшний, холодний i злий, збивав з нiг... Та леґiнь усе йшов i йшов. Помагав йому Бог та бажання дiйти. Коли врештi-решт вiн змiг дiйти до Чаклунки, сили майже залишили його. Замiсть промовляння барвистих слiв про кохання вiн просто милувався красою неземною, що народилася вiд кохання неба й землi, зiрок i темряви гiрської прiрви. Оскiльки леґiнь не говорив про почуття, темнi сили не могли заподiяти йому зла. Спливав час. Чаклунка вiдчула, що товариство цiєї молодої людини будить у нiй незвичнi вiдчуття... Та чорнi сили не могли допустити, щоб їй хтось сподобався, припав до душi. Вони пiдкралися зненацька до легеня, схопили його i вкинули у прiрву. Вiд туги, жалю та любовi розтануло серце Чаклунки i вона вперше в життi заплакала... Впала перша сльоза на гiрський схил i засяяла зiркою - так з'явився перший едельвейс, шовкова косиця, як звуть ту квiтку гуцули. Росте ця квiтка високо в горах, i тiльки смiливий гуцул може прикрасити нею свого капелюха...

В околицях гори Петрос жила колись сiм'я гуцула. Одного дня влiтку до них приїхали знайомi зi своїми синами-близнятами. У гуцула була дочка-красуня. У довгих бесiдах з'ясувалося, що дiти в обох сiм'ях народилися в один рiк i день. Пiсля цих вiдвiдин дiвчина i хлопцi часто зустрiчалися, гуляли в живописних околицях Петроса. Хлопцi полюбили дочку гуцула, та i дiвчинi подобалися парубки - один iншого краще. Довго терзала парубкiв нерiшучiсть, але все таки кожен таємно вiд брата освiдчився дiвчинi в своїх почуттях. Батьки не перечили можливому весiллю, лише кому вiддати перевагу - повинна була вирiшити сама дiвчина. Але i їй зробити вибiр було важко. Нарештi вона сказала братам: "Хто з вас принесе менi в дарунок шовкову квiтку, тому вiддам серце i руку". Довго ходили парубки по горах у пошуках шовкової квiтки (так в Карпатах називають едельвейс). Пiднявшись на полонину, зустрiли старого пастуха i розповiли йому про свої турботи. Пастух показав на прямовиснi схили триголової гори: "Там зростає шовкова квiтка. Лише дiстати її може найсмiливiший i сильний парубок. Пiдiйматися на скелi нелегко. До того ж квiти охороняють дуже красивi дiвчата-чарiвницi. Вони подарують їх вам, якщо назавжди залишитеся в їх гiрському царствi. iнакше вони скинуть вас iз скель в прiрву. Це не налякало парубкiв. Любов додавала сили. Важкою i довгою була дорога в гори. На неприступнiй кручi вони побачили нарештi одну квiтку. Випереджаючи один одного, брати в поспiху пiдiймалися на прямовиснi скелi. Кожному хотiлося першим зiрвати квiтку. Одному з парубкiв удалося добратися до едельвейса. Але тут з'явилися дiвчата-чарiвницi, запрошуючи хлопцiв залишитися серед них. Не погодилися брати. i розсердилися горянки: "Не буде вам щастя в життi!". Пiд ногами парубка, який дотягся першим до едельвейса рушиться скеля, вiн зривається i, падаючи, збиває в прiрву свого брата. Дiвчина довго чекала хлопцiв. Не дiждавшись, пiшла в гори на пошуки. На полонинi старий пастух розповiв їй про зустрiч з парубками, показав скелi, до яких вони пiшли. Пiднялася дiвчина до круч i побачила слiди страшної бiди. Не винесла горя дочка гуцула i кинулася iз скелi в прiрву...

"Одного чудового дня красуня Марiчка почула звуки трембiти. Це на полонинi грав молодий чабан Олекса. Довго слухала дiвчина чарiвну гру, укрившись в хащi лiсу. А коли трембiта замовкла, вийшла зi свого укриття. едельвейс Побачивши лiсову красуню, юнак знову заграв, та так що гори запекли, затанцювали в чудовому танцi високi буки... З тiєї пори i ввiйшло в їхнє серце кохання. З полонин Олекса в село не спускався, не мiг залишити овець. Але щодня вiн говорив з Марiчкой. Ще сонце не зiйде, а Олекса бере трембiту, кличе до себе кохану. Слухала Марiчка голос трембiти, радувалася i чекала осенi, а разом з нею i веселого весiлля. Але один раз не почула дiвчина знайомих звукiв трембiти. Не зустрiв її на полонинi коханий. Не знала вона, що вночi убили його вороги лютi. Дує вiтер, розносить над Карпатами дiвочий голос: - Олекса! Милий! Де ти?! Шукає тебе твоя кохана. Вiдгукнися... Через хащи продирається Марiчка, у прiрви заглядає й усе бiжить, бiжить по горах високим. i плаче гiркими сльозами. Течуть вони, як саме кохання. i де упаде сльоза Марiчки, там i виростає бiлоснiжна квiтка, символ вiрного кохання..."