Номер "Скiфiя"
 
В номерi наявнi:

 два двохспальних лiжка
 стiл
 два телевiзори Philips LED 32 Smart
 сейф
 балкон
двi тумбочки
 санвузол (душова кабiна, умивальник, туалет, 8 рушникiв та засоби особистої гiгiєни)


 шафа для одягу
 2 крiсла
 внутрiшнiй телефон
холодильник
 фен
 вид з вiкна
 електроннi замки
Забронювати




У VII ст. до н. е. пiвденноукраїнськi степи заселили войовничi скiфськi племена.
Серед давньогрецьких авторiв, якi залишили докладнi вiдомостi про скiфiв, видiляється Геродот, автор «iсторiї греко-перських воєн». Це єдиний автор, який стосовно свого часу подав комплексну картину природи, населення, господарства, побуту i культури Пiвнiчного Причорномор'я вiд iстру (Дунаю) на заходi до Танаїса (Дону) на сходi. Джерелом до iсторiї, iсторичної географiї та етнографiї Пiвнiчного Причорномор'я є книга четверта «iсторiї» Геродота – «Мельпомена».

За свiдченнями Геродота, скiфи подiлялися на декiлька основних племен, якi заселяли окремi територiї i мали рiзне полiтичне становище: царськi скiфи, якi жили мiж Днiпром та Доном i займали панiвнi позицiї; скiфи-кочовики, що жили в Причорноморських степах; скiфи-хлiбороби проживали в лiсостепу на лiвому березi Днiпра; скiфи-орачi заселяли територiю над рiчкою Буг.
Царськi скiфи та скiфи-кочiвники панували над iншими племенами.

Як i всi кочiвники, скiфи були чудовими вершниками. Вони вивели власну породу коней, невеликих, але швидких i витривалих. Основною скiфською зброєю були лук i стрiли, i як лучники скiфи уславились на весь Стародавнiй Свiт. Скiфський лук мав особливу конструкцiю. Його робили на основi комбiнацiї рiзних матерiалiв,  тому при малих розмiрах вiн вiдрiзнявся далекобiйнiстю. З такого луку було дуже зручно стрiляти з коня. Iншою широковiдомою зброєю скiфiв був короткий залiзний меч – акинак.

З вiйськовою дiяльнiстю скiфiв пов'язане виникнення «тактики випаленої землi» або «скiфської вiйни». У 513 р. величезне вiйсько перського царя Дарiя спробувало захопити Скiфiю. Скiфи вiдступали без битви, заманюючи ворога в глиб степiв. Одночасно вони знищували колодцi i харчовi запаси. Опинившись в глибинi малозаселених пiвденноукраїнських степiв перська армiя залишилась без продовольства i Дарiй i зазнав повної поразки.

Постiйнi вiйни вiдбились на звичаях скiфiв. Вони носили плащi зi шкiри вбитих ворогiв, а з черепiв робили чашi.

Господарське життя рiзних скiфських племен мало певнi особливостi. Скiфи-кочiвники випасали худобу, тому перекочовували зi своїми стадами з мiсця на мiсце, залежно вiд пасовиськ. Така господарська дiяльнiсть вплинула на їх побут. Житлом служили вози з шатрами. Харчувалися скiфи-кочiвники переважно м’ясом, сиром i молоком. З Грецiї привозили вино, а хлiб добували у виглядi данини вiд iнших племен, що проживали на територiї нинiшньої України. Поширеним було i полювання.

Скiфи-хлiбороби вели осiлий спосiб життя, сiяли пшеницю, просо, ячмiнь, коноплi, висаджували цибулю, часник. Свої продукти вони продавали грецьким колонiям. Розвивалися садiвництво та рiзнi промисли, ремесла, особливо обробка чорного i кольорових металiв, бронзи.

У скiфiв було розвинуте гончарство. Свiй посуд вони виробляли вже на гончарному крузi. Знали скiфи i ювелiрну справу. Унiкальнi ювелiрнi вироби iз золота i срiбла знайденi в розкопаних археологами могилах. Завдяки реалiстичним зображенням на ювелiрних речах ми знаємо про життя i зовнiшнiй вигляд скiфiв: вони мали європеоїднi риси обличчя, чоловiки носили пряме довге волосся, бороду i вуса. Одягненi були в короткi каптани, пiдперезанi шкiряним поясом, штани, якi заправляли в короткi шкiрянi чоботи, шапки з повстi. Жiнки носили довгi сукнi з поясами, на головi – гостроверхi шапки з довгими покривалами.

Характерною рисою скiфського мистецтва був так званий звiриний стиль. Улюбленими зображеннями були олень, баран, кiнь, кiшка, фантастичний грифон та iншi.

Всесвiтню вiдомiсть отримали скiфськi кургани завдяки виявленим у похованнях царiв творам мистецтва. Особливо вражають ювелiрнi прикраси з золота. Вченi вважають, що бiльшiсть цих речей виготовлена на замовлення скiфiв грецькими майстрами, якi жили в античних мiстах Пiвнiчного Причорномор’я та Криму. Вони чудово знали скiфiв, їх спосiб життя i художнi смаки.
Постiйнi вiйни стимулювали розвиток у скiфiв державотворчих процесiв.

Верховна влада в скiфських племенах належала царевi. Цар очолював вiйсько, його влада була спадкова i майже необмежена. Але для вирiшення найважливiших питань скликалися народнi збори усiх воїнiв – «рада скiфiв». На засiданнях цього органу могла вирiшуватися навiть доля царiв.

Землi скiфiв подiлялись на номи, якими керували представники царської родини. Вiйськовi походи та нерiвномiрний розподiл вiйськової здобичi стимулював майнове i соцiальне розшарування скiфського суспiльства.  Видiлялися такi основнi суспiльнi прошарки: воїни (з середовища воєначальникiв походила скiфська знать та царськi родини); жерцi; рядовi общинники (землероби, пастухи) – бiльшiсть населення; раби.

Скiфи мали свою релiгiю, в якiй поєднались старi вiрування з впливом грецької мiфологiї. Своїм родоначальником i повелителем неба скiфи вважали бога Папая, богом вiйни – Арея, богинею землi – Апi, яка була дружиною Папая. Головною богинею була Табiтi – богиня домашнього вогнища.
Скiфи вiрили в потойбiчне життя i безсмертя душi. Це породило складний поховальний обряд. Померлих ховали разом зi зброєю, одягом, посудом, їжею, часто в жертву приносили дружин i рабинь. Скiфських вельмож i царiв ховали у величезних курганах (їх висота сягала 20 м).  Найбiльш вiдомi в Українi скiфськi кургани: Чортомлик, Солоха, Куль-Оба, Товста Могила та iншi.
На рубежi V-iV ст. до н. е., склалася скiфська держава вiд Азовського моря до Дунаю, яка називалася Велика Скiфiя. Державою правив цар Атей, який навiть карбував свою монету. У 339 роцi до н. е. зазнали поразки в битвi з македонянами. Цар Атей, якому сповнилося 90 рокiв, загинув. Пiсля цього скiфська держава починає занепадати.

Скiфи не змогли протистояти своїм схiдним сусiдам – сарматам. Вони вiдiйшли на пiвдень i створили у нижньому Поднiпров’ї i степовому Криму Малу Скiфiю. Центром її був Неаполь Скiфський у межах нинiшнього Сiмферополя. Мала Скiфiя проiснувала до II ст. н. е.