Номер "УПА"
 
В номерi наявнi:

 1 двоспальне лiжко
 стiл
 телевiзор Philips LED 32 Smart
 сейф
 балкон
 санвузол (душова кабiна, умивальник, туалет, 5 рушникiв та засоби особистої гiгiєни)
 


 шафа для одягу
 2 крiсла
 внутрiшнiй телефон
 фен
 вид з вiкна
 електроннi замки
Забронювати
 


Українська повстанська армiя (УПА) виникла в умовах Другої свiтової вiйни. За перiод з 22 червня 1941 р. по 22 липня 1942 рр. територiя України була повнiстю окупована вiйськами Нiмеччини та її союзникiв. В Українi встановився надзвичайно жорстокий нацистських окупацiйних режим. Вiдповiддю українського населення було розгортання масового Руху Опору.

На захiдноукраїнських землях почалось формування збройних загонiв пiд керiвництвом рiзних полiтичних сил. В цьому напрямку найбiльших успiхiв досягнула ОУН(Б). Умовною датою заснування УПА вважається 14 жовтня 1942 року.

Влiтку 1943 р. до УПА були приєднанi партизанськi загони мельникiвцiв та прихильникiв Бульби-Боровця. Таким чином УПА стала єдиною потужною партизанською силою в регiонi. Її керiвником стає Роман Шухевич. Головною метою Української повстанської армiї було створення української самостiйної соборної держави.

На вiдмiну вiд багатьох iнших партизанських структур УПА не мала постiйної i систематичної допомоги ззовнi, тому в першу чергу розраховувала на власнi ресурси та пiдтримку мiсцевого населення. 

Загони УПА вiдрiзнялись вiд багатьох подiбних партизанських формувань високою органiзованiстю i боєздатнiстю. Українськi повстанцi розробили самобутню тактику боротьби. Особливо цiнний та цiкавий досвiд був напрацьованих в справi спорудження криївок – прихованих  бункерiв та схованок.

Остаточне формування основних  бойових з’єднань УПА вiдбулось в листопадi 1943 р. Всi бойовi з’єднання та загони УПА пiдпорядковувались Головному вiйськовому штабу. Всi загони входили до складу трьох Генеральних воєнних округ - УПА-Пiвнiч (Волинь i Полiсся); УПА-Захiд (Галичина, Закерзоння, Буковина, Закарпаття), створена на основi УНС; УПА-iiiвдень (Подiлля, Пiвденна Волинь, Кременеччина). Четверту округу – УПА-Схiд, не вдалося утворити.

Кожна з генеральних округ подiлялась на воєннi округи (групи). В складi вiйськових округ дiяли окремi загони (iншi назви – куренi, бригади) якi були основними тактичними одиницями в 1943 – 1945 рр. Чисельнiсть куреня становила вiд 300 до 600 бiйцiв. В воєнний куренi часто мали на озброєннi мiномети i навiть гармати. Курiнь подiлявся на сотнi (вiддiл). Чисельнiсть сотень залежно вiд обстановки коливалась вiд 60 до 200 бiйцiв. Найменшими структурними одиницями були чоти (пiдвiддiли) та рої.

Крiм постiйних пiдроздiлiв УПА в селах створювались також Самообороннi кущовi вiддiли (СКВ). Цi пiдроздiли були невеликими, приблизно 20 – 30 осiб. Вони виконували функцiї самооборони населених пунктiв та були резервом для УПА, при потребi поповнювали її ряди.

Контрозвiдувальну дiяльнiсть в УПА здiйснювала Служба безпеки (СБ). Вона була створена ще у 1941 р. як Служба безпеки ОУН (Б). З появою УПА Служба безпеки розповсюдила свою дiяльнiсть i на повстанськi загони. Медичне обслуговування бiйцiв УПА здiйснював Український Червоний Хрест (УЧХ).

Структура та чисельнiсть УПА не були сталими, вони постiйно змiнювались у вiдповiдностi до вiйськово-полiтичної обстановки. Найбiльшої чисельностi УПА досягла у 1944 р. Тодi за рiзними даними, в її загонах перебувало вiд 30 до 100 тис. воякiв.

Серйозною проблемою було забезпечення такої кiлькостi бiйцiв. Зброя та набої використовувались виключно трофейнi. Для розрахункiв з населенням починаючи з 1942 р. ОУН та УПА випускали бофони (iншi назви – бефони, бiфони, афiшки). Бофони мали декiлька функцiй. Вони були одночасно письмовими грошовими зобов’язаннями перед населенням за добровiльно надану допомогу, посвiдками про примусове грошове чи натуральне оподаткування а також виконувались роль агiтацiйних матерiалiв, завдяки художньому оформленню.

Українським повстанцям довелось боротись одночасно на декiлька фронтiв. Першим супротивником була нацистська окупацiйна влада. Одночасно доводилось вести боротьбу з радянськими та польськими партизанами, якi намагались поширити свiй вплив на захiдноукраїнськi землi.

Конфронтацiя з нiмецькою окупацiйною владою розпочалася з лютого 1943 р. коли сотня УПА здiйснила напад на м. Володимирець на Волинi. Збройна боротьба УПА проти окупацiйної влади в цей перiод проявлялася у перешкоджаннi вивозу робочої сили та продовольства до Нiмеччини; напади на табори вiйськовополонених (в Луцьку i Ковелi); напади на населенi пункти та представникiв окупацiйної адмiнiстрацiї.

​Нiмецька влада не мала змогу контролювати вiддаленi населенi пункти у волинських лiсових масивах. УПА вдалося встановити контроль над деякими вiддаленими територiями Волинi.

На очищених вiд окупацiйної влади землях утворювались “повстанськi республiки” з центрами у Степанi та Колках, Антонiвцях. Зимою 1943-44 рр. тактика УПА стосовно нiмецької влади змiнилася.  Загони УПА почали уникати боїв з нiмцями. Наближалися радянськi вiйська, i провiд ОУН перестав вважати нацистiв головними ворогами i почав готуватись до боротьби з радянською владою. Ворожими були взаємини УПА з радянськими партизанами.

 

Пiсля вступу радянських вiйськ на територiю Захiдної України розпочались збройнi зiткнення загонiв УПА з пiдроздiлами Червоної Армiї та внутрiшнiх вiйськ. У лютому 1944 р. бiйцям УПА в сутичцi вдалося смертельно поранити командуючого 1-м Українським фронтом генерала М. Ватутiна.

В деяких випадках бої набували масштабного характери з використанням важкого озброєння. Найбiльший бiй в iсторiї УПА вiдбувся 21 – 25 квiтня 1944 р. в урочищi Гурби на кордонi мiж Тернопiльською i Рiвненською областями. Пiдроздiли внутрiшнiх вiйськ НКВС та армiйськi частини (їх чисельнiсть за рiзними пiдрахунками – вiд 15 до 35 тис. бiйцiв) зробили спробу блокувати в цiй мiсцевостi  близько 5 тис. повстанцiв. Пiсля кiлькаденного бою найбiльш боєздатнi пiдроздiли УПА вирвалися з оточення.

У пiслявоєнний перiод УПА продовжувало збройну боротьбу, але сили були надто нерiвними. У березнi 1950 р. загинув командир УПА Роман Шухевич, а у жовтнi 1959 р. був убитий голова Проводу ОУН (Б) Степан Бандера. Збройний опiр поступово згас до кiнця 1950-х рокiв. Остання збройна сутичка оунiвцiв з радянськими спецслужбами зафiксована у квiтнi 1960 р. бiля с. Лози (Тернопiльська обл.).